У самому серці сучасного Києва, за високими цегляними стінами, застиг час. Лук’янівське СІЗО — це «Київська Бастилія», яка за 160 років свого існування бачила все: від катувань імперських часів до сучасних бунтів. Тут коридори пам’ятають кроки серійних убивць, а стіни зберігають таємниці втеч, що здавалися неможливими.
Редакція Dark Kyiv зазирнула за залізні двері «Дегтярівки», щоб розповісти три легенди, які мають місце в історії українського трукрайму.
Спецрежим для «Серійного №1»
У квітні 1996 року до Лук’янівського СІЗО №13 етапували Анатолія Онопрієнка — найбільш масового серійного вбивцю в історії сучасної України (52 підтверджені жертви). Через безпрецедентну жорстокість злочинів адміністрація встановила режим максимальної ізоляції: арештанта тримали в окремій камері спецблока «Катєрка» під цілодобовим візуальним наглядом. Його охороняв окремий загін, оскільки існував реальний ризик самосуду з боку персоналу, а будь-які контакти з іншими ув’язненими були повністю заблоковані для запобігання передачі інформації або конфліктів.
Під час слідства в стінах СІЗО Онопрієнко пройшов комплексну судово-психіатричну експертизу. Попри його спроби маніпулювати слідчими через заяви про «накази вищих сил» та голоси в голові, фахівці визнали його повністю осудним. За свідченнями слідчої групи, у камері він поводився спокійно та дисципліновано, виявляючи феноменальну пам’ять на деталі вбивств, що дозволило правоохоронцям закрити десятки нерозкритих справ 1989–1996 років.
Перебування Онопрієнка в Лук’янівці стало юридичним прецедентом: у 1999 році він отримав вирок — розстріл, проте через вступ України до Ради Європи та запровадження мораторію на смертну кару, покарання замінили на довічне ув’язнення. Таким чином, «Київський Різник» став останнім великим «смертником» ізолятора, чия доля вирішилася в результаті зміни законодавства прямо під час його перебування під вартою.
Як хлібний м’якуш переміг сталеві замки
Втеча рецидивіста Миколи Пєтухова, відомого у кримінальних колах як «Шансоньє», у 1972 році стала найбільш технічно досконалим випадком подолання системи безпеки Лук’янівської в’язниці. Перебуваючи під вартою за серію крадіжок, Пєтухов розробив план, заснований на тривалому спостереженні за роботою наглядачів. Використавши звичайний хлібний м’якуш, він зумів зняти точний зліпок ключа від камерних дверей у момент, коли охоронець відволікся під час роздачі їжі.
Технічна реалізація дубліката тривала кілька місяців. За даними архівних джерел МВС, Пєтухов виготовив функціональну копію ключа, використовуючи сплав олова (добутий з металевого посуду або елементів ліжка) та дрібні металеві деталі, які він ретельно обточував об стіни камери. За іншою версією, основу ключа становила спресована суміш хліба та цукру, армована металевим стрижнем від ложки. У ніч втечі засуджений зміг самостійно відімкнути замок, пройти через кілька внутрішніх постів та залишити територію СІЗО, скориставшись неуважністю варти під час перезмінки.
Наслідком втечі «Шансоньє» стала повна ревізія замкових систем у СІЗО №13 та звільнення ряду посадових осіб. Хоча Пєтухова згодом затримали, його випадок увійшов до підручників криміналістики як приклад «тюремного інжинірингу». Цей інцидент змусив радянську пенітенціарну систему прискорити перехід на складніші механізми сувальдного типу та посилити протоколи контролю за зберіганням ключів особовим складом
Хаос у коридорах: Бунт «Торнадо»
Бунт батальйону «Торнадо» у 2018 році став найбільш резонансним прикладом втрати контролю над внутрішнім режимом Лук’янівського СІЗО за всю історію незалежності. Конфлікт спалахнув 9 серпня, коли спецпідрозділи намагалися етапувати частину підсудних ексбійців до інших ізоляторів. Ув’язнені забарикадувалися в камерах і чинили активний збройний опір, використовуючи саморобні вибухові пакети, холодну зброю та підручні засоби (зокрема паливно-мастильні суміші). Для придушення заколоту довелося залучати спецзагони КОРД та підрозділи «Альфа» СБУ.
Подія викрила системну корупцію всередині установи: під час обшуків у камерах виявили не лише заборонені гаджети та ноутбуки, а й алкоголь, ножі та інгредієнти для створення вибухівки. Слідство встановило, що ув’язнені фактично вільно пересувалися коридорами СІЗО та мали доступ до ключів від камер. Це стало можливим завдяки прямій підтримці працівників ізолятора, двоє з яких згодом отримали підозри у сприянні злочинному угрупованню та наданні засобів для бунту.
Результатом інциденту стало відкриття нових кримінальних проваджень за статтями про масові заворушення та зазіхання на життя працівників правоохоронних органів. Бунт «Торнадо» призвів до масштабних кадрових чисток у Міністерстві юстиції та став офіційним приводом для початку розмов про необхідність закриття застарілої будівлі СІЗО через неможливість гарантувати безпеку в її поношених стінах.
